foto1
foto1
foto1
foto1
foto1
Полонська гімназія№6 Полонської міської ради Полонської міської територіальної громади

Інклюзивна освіта в педагогіці і практиці діяльності школи

В останні роки в нашій країні все більше уваги приділяється дітям з особливими потребами. В основі державної політики вирішення освітніх проблем таких малюків є наміри якомога раніше дійти до кожного з них, і максимально допомогти йому самому та родині, забезпечити якісну освіту, соціальний комфорт, а в подальшому — трудову адаптацію.

Розвиток і функціонування окремої спеціальної системи освіти, завжди вважалися проявом турботи про дітей з особливими потребами. Однак, таке бачення допомоги дітям з психофізичними проблемами почало поступово змінюватися.

В нашій країні система спеціальної освіти має значні досягнення — це і достатня матеріально-технічна база, і наявність відповідних фахівців, і умови для організації професійно-трудової підготовки.

Але, як правило, вихованці знаходяться в інтернатних закладах, які розташовані далеко від родини. Крім того вони виховуються в ізольованому середовищі. Тому зараз піднімається питання про навчання таких дітей в загальноосвітніх закладах поряд зі своїми однолітками.

Одним із результатів такого підходу вважається створення єдиної освітньої системи, яка охоплюватиме учнів різних категорії. А це можливо в умовах саме інклюзивної освіти.

Як проміжний етап розвитку інклюзивної системи слід розглядати процес інтеграції. Можна навести декілька типів інтеграції, які застосовуються в нашій області.

Соціальна — діти з особливими потребами беруть участь у позакласній діяльності разом з іншими дітьми (ігри, екскурсії, розваги) як у дошкільних, так і в загальноосвітніх навчальних закладах, однак вони не навчаються разом.

Функціональна — діти з особливими потребами навчаються в окремих класах при загальноосвітній школі та відвідують окремі загальноосвітні заходи.

Стихійна або неконтрольована — діти з особливими потребами відвідують загальноосвітні класи без отримання спеціальної підтримки.

Такі діти, як правило, не отримуючи спеціальної корекційної допомоги, мають дуже низький рівень знань умінь та навичок. Через труднощі у навчанні вони втрачають інтерес до школи. Це може призводити до негативних наслідків. Тому своєчасна допомога їм вкрай необхідна. А це може забезпечити лише інклюзивна школа.

Основні принципи інклюзивної школи:

  • всі діти мають навчатися разом, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними;
  • школи мають визнавати та враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання;
  • забезпечення якісної освіти для всіх вихованців шляхом розробки відповідних навчальних планів, застосування організаційних заходів, розробки стратегії викладання, використання ресурсів і партнерських зв’язків з громадськими організаціями;
  • діти з особливими потребами мають отримувати будь-яку додаткову допомогу, яка може знадобиться їм для забезпечення успішності процесу навчання;
  • активне залучення сім’ї в навчальний процес.

Виходячи з цих принципів, школа повинна вирішити цілий ряд завдань:

  1. Організувати навчально-виховний процес, який би задовольняв освітні потреби всіх дітей.
  2. Розробити систему спеціальних освітніх і фахових послуг для дітей з особливими освітніми потребами.
  3. Створити позитивний клімат у шкільному середовище та поза його межами.

Якість навчально-виховного процесу значною мірою залежить від того наскільки враховуються та реалізуються потенційні можливості навчання та розвитку кожної дитини, її індивідуальні особливості. Крім того, для учнів з особливими потребами може стати необхідною додаткова, а іноді спеціальна підтримка у навчанні, яка допоможе їм брати повноцінну участь у заняттях і реалізувати свій потенціал. Універсальних рецептів не існує, особливо коли йдеться про учнів з порушеннями у розвитку.

Щоб досягти успіху та задовольнити різноманітні потреби учнів, зумовлені їхніми можливостями, інтересами та іншими відмінностями, педагогам необхідно змінювати методи навчання, навчальне середовище, матеріали тощо.

З чого необхідно починати впровадження інклюзивної освіти. З аналізу банку даних про дітей з особливими потребами та матеріально-технічних можливостей шкіл та наявності відповідних фахівців. На превеликий жаль, в нашій області недостатня кількість шкіл, які уже зараз можуть повністю задовольнити потреби дітей з проблемами у розвитку.

Тому на І етапі реалізації заходів по включенню цих дітей в загальноосвітній простір слід чітко визначити, які категорії дітей можуть уже бути інтегровані, тобто визначити базові школи.

Перш за все, можна залучити дітей із затримкою психічного розвитку як шляхом створення класів інтенсивної педагогічної корекції, так і навчання в звичайному класі за адаптованою програмою.

Можна також включати дитину з порушенням опорно-рухового апарату з нормальним або приближеним до норми інтелектом. Але при цьому слід враховувати як пересувається дитина — за допомогою інвалідного візка, милиць, тростини тощо і чи є можливість дитині вільно пересуватися.

Далі необхідно з’ясувати чи готова адміністрація закладу до інновацій. Рішення щодо залучення до звичайних класів дітей з особливими потребами залежить від зацікавленості та мотивації керівника. Якщо він вагається, приймає помилкові рішення або взагалі їх не приймає, справжні зміни не відбуваються. Керівник повинен чітко усвідомлювати яку відповідальність він бере і провести цілий ряд організаційних заходів:

  • роз’яснити педагогічному колективу доцільність запровадження інклюзивних програм та сформувати у них позитивне ставлення щодо інклюзивного навчання;
  • спрямувати учителів на здобуття спеціальних знань і розвиток необхідних навичок (оцінювати особливі освітні потреби дітей, адаптувати навчальні програми, індивілізувати навчальний процес, працювати в команді з іншими фахівцями та батьками тощо).
  • враховувати досвід роботи педагогів в інклюзивному освітньому середовищі під час їхньої атестації;
  • залучати вищі навчальні заклади освіти до проведення консультацій у процесі вдосконалення форм і методів навчання цієї категорії дітей;
  • співпрацювати з закладами компенсуючого призначення, які володіють навичками корекційної роботи з різними категоріями дітей з порушеннями у психофізичному розвитку.

Отже, до найактуальніших проблем успішної реалізації інклюзивного навчання на

лежить питання компетенції вчителя загальноосвітньої школи.

Вчителі мають опанувати базовими знаннями та навичками, необхідними для роботи з дітьми з особливими потребами у загальноосвітніх навчальних закладах, а саме:

Необхідно також переконати батьків у ефективності спільного навчання.

Здорові діти накопичують позитивний досвід взаємодії, стають добрішими, милосердними. Діти з особливими потребами навчаються у ровесників соціального досвіду, у них з’являються нові друзі, зникає відчуття ізольованості. Усі діти починають сприймати один одного як рівних.

Після того, як проведена попередня підготовча робота всіх учасників навчально-виховного процесу необхідно розробити програму психолого-педагогічного супроводу.

Психолого-педагогічний супровід розглядається як цілісна діяльність, командна взаємодія всіх фахівців, що поєднує такі компоненти:

  1. Систематичне дослідження психолого-педагогічного статусу дитини (відповідність тих вимог які ставить перед нею школа, особливостей розвитку школяра), динаміка її психічного розвитку у процесі шкільного навчання.
  2. Створення соціально-психологічних умов для розвитку особистості учнів та їхнього успішного навчання.
  3. Створення спеціальних умов для надання допомоги дітям, які мають проблеми в розвитку та навчанні.
  4. Щоб забезпечити такий супровід необхідно, щоб в закладі працювали кваліфіковані фахівці — логопед і учитель-дефектолог (корекційний педагог), практичний психолог та соціальний педагог.

Психологічний супровід дітей з особливими потребами передбачає:

  1. Психологічну діагностику дітей (первинне діагностування на етапі вступу дитини до школи з метою вивчення сильних і слабких сторін розвитку особистості, виявлення і вирішення проблем, що виникають у процесі інтеграції її у освітній простір і проведення діагностичних мінімумів на різних етапах навчання дитини у школі з метою вивчення динаміки її розвитку та подолання можливих труднощів).
  2. Надання психологічної підтримки педагогам (створення на основі отриманих даних індивідуальних карт учнів і розробка індивідуальних навчальних планів).
  3. Психологічну підтримку батьків.

Педагогічний супровід передбачає:

  1. Доступність усіх форм навчання та освітніх послуг.
  2. Запровадження спеціальних технологій та адаптивних технічних засобів навчання.
  3. Індивідуалізація та адаптація навчальних програм з урахуванням потреб і можливостей дитини.
  4. Поєднання традиційних та інноваційних підходів до розвитку дитини з особливими потребами.
  5. Створення сприятливих умов для соціалізації, самовизначення та самореалізації школярів.
  6. Професійна орієнтація, підготовка до вибору майбутньої професії.

Спираючись на практичний досвід запровадження інклюзивних підходів можна навести кілька адміністративних стратегій організації інклюзивних класів:

  • Створити команду до якої входять адміністрація, вчителі, їхні помічники, логопед, практичний психолог, соціальний педагог та інші фахівці. Кожен планує свою частину роботи, а потім розробляє принципові положення проекту.
  • Проаналізувати наявні ресурси для підвищення кваліфікації вчителів і батьків.
  • Систематично допомагати один одному, використовуючи колективні методи вирішення проблем.
  • Створити у школі батьківський центр. Слід організувати роботу так, щоб батьки добровольці перебували у школі певну кількість годин на тиждень, відповідали на телефонні дзвінки, спілкувалися з учителями, добирали літературу, залучали громадськість.
  • Призначити працівника школи, який бути займатися проблемою залучення дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Він створюватиме належні умови і сприятиме успішному їхньому залученню, підтримувати зв’язок з родинами і фахівцями. проводитиме пошук відповідної інформації, налагоджуватиме контакти з організаціями, які можуть надати допомогу у справі залучення. Цей представник буде допомагати вчителям обирати найефективніші стратегії навчання.

Велику роль у забезпеченні якісної допомоги дітям з особливими потребами відіграють ПМПК.

Їхня сфера діяльності — допомога у розв’язанні проблем, пов’язаних з «нестандартністю» індивідуального розвитку дітей з різними вадами, особливостями їхнього навчання та виховання, участю у цьому процесі родини, труднощами, що постають перед батьками, тощо.

Дитина з особливостями психофізичного розвитку, яка залучається до загальноосвітнього навчального закладу має пройти комплексне обстеження, за результатами якого буде складено навчальний план. Воно проводиться спеціалістами психолого-медико-педагогічної консультації.

Обстеження здійснюється лише у присутності батьків з дотриманням відповідної процедури. Проводиться роз’яснювальна робота всіма спеціалістами щодо стану дитини і необхідності забезпечення адекватних умов навчання та виховання. Батькам видається витяг з протоколу засідання ПМПК. В ньому містяться рекомендації щодо програми, за якою має навчатися дитина, зазначається якої допомоги потребує вона. На ці рекомендації варто орієнтуватися під час складання індивідуального навчального плану.

Від того, де і за якою програмою навчається дитина, залежить її майбутнє, її професійна реалізація і, зрештою, інтеграція у соціум.

Тому так важливо визначити тип програми, за якою слід навчати дитину, та умови, в яких це відбувається, шляхи та засоби здійснення ефективної корекційно-розвивальної роботи. Ця програма має спрямовуватися насамперед на задоволення саме освітніх потреб дитини з порушеннями психофізичного розвитку, враховувати її індивідуальні труднощі та потенціал здатностей щодо підготовки до здобуття професії та самостійного суспільного функціонування.

У Конвенції ООН про права інвалідів зазначено, що держави-учасниці (до яких належить Україна) зобов’язані вжити всіх належних заходів, щоб задовольнити особливі потреби дітей із порушеннями в розвитку, зокрема дітей-інвалідів. Найважливіша потреба цієї категорії дітей віком до 18 років — освітня, тобто потреба в адекватному навчанні та розвитку. Особливості освітніх потреб дітей з порушеннями психофізичного розвитку зумовлюються видами порушень і породженими труднощами ! фізичного та психічного розвитку малят. Це стосується не лише забезпечення  безбар’єрного доступу до освіти, а й урахування в роботі з ними особливостей і їхнього розвитку. Тож для таких дітей мають бути створені спеціальні умови, які б забезпечували адекватний їхнім можливостям рівень освіти. При цьому кожній із і зазначених груп потрібний свій комплекс відповідних заходів, які б урахували саме їхні специфічні труднощі, що можуть бути успішно скореговані або істотно послаблені завдяки систематичній корекційній роботі. Коли ж такі умови під час навчання і розвитку не створені, не здійснюються корекція, проблеми лише накопичаться, істотно обмежуючи доступ дитини до освіти, а згодом і до здобуття професії, як наслідок, спричиняють суспільну дезадаптацію.

Слід наголосити на винятково позитивному значенні створення районних (міських), психолого-медико-педагогічних консультацій. Саме завдяки їм зріз рівень виявлення дітей з особливими потребами. Але функціонують вони ще не досить ефективно. В тих районах, де вони укомплектовані відповідними фахівцями, їх діяльність значно краще. Слід зазначити, що істотне покращилася підготовка дітей до діагностичного обстеження, оформлення «Картки стану здоров’я та розвитку дитини», в якій зазначаються дані попереднього вивчення дитини різними фахівцями і без якої діагностичне обстеження в ПМПК не можливо.

Тому психологічний службі району разом з ПМПК необхідно встановити тісний взаємозв’язок з тими фахівцями району (міста), які можуть забезпечити таке виявлення: дільничими лікарями-педіатрами, психіатрами, неврологами, логопедами, дефектологами, практичними психологами, медичними працівниками дошкільних та шкільних установ. Аналізуючи зусилля зазначених фахівців, працівників ПМПК беруть на облік усіх дітей «групи ризику», які мешкають на території району, визначають чинники несприятливі для їхнього психофізичного розвитку, встановлюють контакти з батьками, визначають види допомоги, відстежують динаміку психічного розвитку дитини.

Спільним завданням загальноосвітнього закладу та ПМПК є спрямування роботи педагогічного колективу на подолання труднощів, пов’язаних з порушенням пристосувально-захисних властивостей організму дитини з особливостями розвитку, розладів у функціонуванні її психічних підструктур, низького рівня загальнонавчальних, спеціальних умінь і навичок.

І останнє, для успішної реалізації інклюзивних програм надзвичайно важлива ефективна співпраця педагогів і родини. На думку вчених, існує три фактори, які допомагають школі залучати батьків до активної співпраці:

  • Сприятлива атмосфера, коли педагогічний колектив дружньо налаштований і допомагає в усьому.
  • Постійне двостороннє спілкування між родиною дітей і школою.
  • Сприйняття батьків як колег.

Шкільна адміністрація має усвідомлювати, що батьки відіграють важливу роль в освіті своїх дітей. Основу для розуміння родин та їхньої готовності до співпраці зі школою забезпечує сімейна система. Батьки повинні відчувати, що вони можуть бути корисними для своєї дитини, усвідомлювати, що школа спонукає їх до залучення.

Годинник

Copyright © 2024 Полонська гімназія №6 Rights Reserved.